Chats Search Engine

2021-07-29 16:50:54+00:00

Посмотрел поделку Навального про нас с Ольгой. Разочарован. Мало. Всего 17 минут. Ну ладно, в разы завысили стоимость имущества, так ещё и «забыли» сказать об ипотечных кредитах. На кого рассчитан слив? Люди же не тупые и легко могут проверить, что квартира «в самом центре Москвы» находится за Третьим кольцом. Да и стоимость легко посмотреть на любой доске объявлений. Даже машина за год подорожала на несколько миллионов, а лифт находится в фитнесс-клубе, а не в моем доме :)

Топорно работают ребята, к тому же используя преступные схемы с подкупом и обманом. Говорю же, звонят уже две недели моим знакомым, представляются Ольгой и выспрашивают чего-то, ломают соцсети и почту. Но самое главное, что все декларации о недвижимости, имуществе, доходах давно сданы в ЦИК. Ничего не скрываю и не скрывал. Никакой запрещенки эти граждане у меня не нашли, так как искать нечего. Правдивую информацию любой сможет прочесть на сайте ЦИКа или информационном стенде на участке.

Гораздо больше возмущает отношение этой шайки к проблемам и бедам людей, как к чему-то мелкому и не имеющему никакого значения. Эти коммуналки разваливающиеся, которые срочно расселять нужно! Хахаха, смеются иностранцы. Это не уровень Госдумы. Вас забыли спросить, господа эмигранты. Этот пандус для инвалида, который два года поставить не могли! Им тоже смешно. Как там в сентябре сложится — избирателям решать, но я безумно счастлив сегодня, что удалось сделать много действительно полезных дел.

Как журналист отстаивал и буду отстаивать интересы Родины. Понятна задача этих граждан — подорвать интерес к телеку и продвинуть своё унылое Г. Ни с одной из задач они не справились, судя по рейтингам «60 минут» и результатам выборов. И ещё это, конечно, ответка обиженок на один мой старый сюжет о Навальном, сведения из которого давно ни у кого не вызывают сомнений.

2021-07-26 22:35:56+00:00

Россотрудничество

Сегодня завершился Международный семинар для молодых ученых в области аэронавтики в рамках XV Международного авиационно-космического салона МАКС-2021, который посетили делегаты программы «Новое поколение» из стран СНГ, Европы и Азии.

Семинар был организован совместно с Центральным аэрогидродинамическим институтом имени профессора Н. Е. Жуковского (ЦАГИ) и проходил с 21 по 26 июля.

Ключевым событием стало посещение участниками площадки МАКС-2021, где участники познакомились с достижениями российского авиационно-космического комплекса.

Как отметил старший научный сотрудник ЦАГИ Иван Амелюшкин, «подобные семинары хорошо способствуют развитию сотрудничества как внутри коллектива, так и на международном уровне. Это принципиально полезно, так как ни один из научно-технических проектов не может быть реализован в одиночку».

В заключительные дни для участников была организована культурная программа, в ходе которой делегаты посетили ВДНХ, Музей космонавтики и Московский Кремль.

#РусскийДом #RussianHouse #Россотрудничество #Rossotrudnichestvo #НовоеПоколение2021 #NewGeneration2021 #АвиасалонМАКС #MAKS #МАКС2021 #MAKS2021 #ЦАГИ

@

2021-07-26 21:29:56+00:00

🐻 Гуманитарная медицина. Медики из Сирии будут стажироваться в России. https://t.me/rossotrudnichestvo/3074

🐻 «Новое поколение» встает на крыло. В России прошел Международный семинар по аэронавтике для молодых ученых из Европы и СНГ. https://t.me/rossotrudnichestvo/3077

🐻 Не только в Токио. Российские школьники взяли три медали на олимпиаде по биологии в Португалии. https://t.me/rossotrudnichestvo/3072

🐻 Голос эпохи. 25 июля в Русских домах по всему миру вспоминали Владимира Высоцкого. https://t.me/rossotrudnichestvo/3067

🐻 Культурные связи. Союзы писателей Египта и Дагестана договорились о сотрудничестве. https://t.me/rossotrudnichestvo/3065

🐻 «Гагаринский урок» в Словакии. Русский дом в Братиславе приглашает на онлайн-встречу. Вторник, 11:00 СЕТ (12:00 МСК). https://svk.rs.gov.ru/ru/announcements/37292

🐻 Будущее русских школ в Киргизии обсудят в Русском доме. https://t.me/rushouse_bishkek/1064

#РусскийДом #RussianHouse #Россотрудничество #Rossotrudnichestvo #ДайджестРусскогоДома #DigestRussianHouse #Сирия #Syria #Египет #Egypt #РусскийДомБратислава #RussianHouseBratislava #РусскийДомБишкек #RussianHouseBishkek #НовоеПоколение2021 #NewGeneration2021 #образование #education #наука #science #культура #culture

2021-07-26 14:32:52+00:00

Автор Telegram-канала @evgenyprimakov специально для @rt_russian

— С вами хорошо было воевать! Вы честно воевали: ваши нас убивали, мы ваших убивали. Правила были. А эти летают сверху и только бомбят. Они что, школу или дорогу построили? Нет. А шурави строили. Поэтому мы хоть и воевали — всё равно можем вот так говорить мирно, потому что есть уважение.

Как в старом любимом «Крёстном отце»: вы воевали, но делали это без уважения. Слова мясника на базаре Джелалабада (фартук в бараньей кровище, в руках длинный тонкий нож) — лучшее объяснение, почему после вывода советских войск из Афганистана мы можем довольно спокойно выстраивать там отношения почти с кем угодно, а американцы бросают страну как есть, что бы там ни говорил сейчас Пентагон, — почти безоглядно. Разговор этот на базаре был у меня лет 15 уже назад с лишним — мало что изменилось. Тогда нас попросили притворяться болгарами, но то, что мы русские, быстро раскусили. Впрочем, никаких к нам репрессий это не вызвало. Ну русские, ну в Джелалабаде.

Конечно, такое возможно, пока мы в Афганистане не воюем — и только. И тут важно не впасть в азарт с «можем перепоказать» — и остановить свою «зону безопасности» на границах, в первую очередь в тех республиках Средней Азии, что обеспокоены ситуацией в Афганистане и готовы обратиться за нашей помощью. Россия поможет, например, построить пограничные базы, обеспечит безопасность в Таджикистане. Есть ли у нас сомнения по поводу того, что «Талибан» (признан в России террористической организацией) на самом деле травоядно отнесётся к соседним странам? Есть, конечно. Хотя бы даже потому, что сказанное в Дохе и Москве не всегда слышно (или услышано) в Кандагаре или ещё где-то. Каждый полевой командир — сам себе большой шейх, если у него есть люди, оружие и кураж с чувством собственного величия. Никто не видит в «Талибане» реальную вертикально интегрированную организацию с жёсткой внутренней штабной культурой.

Другое соображение: а что мы такого услышали от талибов, что они не станут переходить границы? Вероятно, такой команды на переход Пянджа и не прозвучит, но ватажные набеги возможны, особенно в горах, где граница условна. Также никто не обещал, что не будет агитации в Ташкенте, Душанбе и Бишкеке, особенно там, где за последние годы во дворах появились небольшие молитвенные дома. Кто там мулла? О чём была пятничная проповедь? Всё это знают только мужики в длинных рубахах с выбритыми усами, что проводят дни во дворах этих молельных домов.

Учитывая безработицу, большую долю молодого населения и требования социальной справедливости, может получиться интересная для того же «Талибана» комбинация. Можно ли будет предотвратить негативный вариант только за счёт военно-политических усилий и ЧВК — ответ очевидный: нет, конечно. Поэтому радует то, что в Таджикистане уже начали строительство пяти российских школ, где будут учить по российской программе, куда уже сейчас (до постройки) очереди на поступление. Поэтому социально значимые проекты в Средней Азии должна осуществлять не ООН на российское финансирование (пусть это и бухгалтерски удобно), а собственно Россия через свои и местные НПО. Потому что тут вопрос политического влияния России в Средней Азии, а не влияния ООН. И влияние это состоит не в «порабощении народов», как будут рассказывать в подмётных письмах, а в мире и развитии этих стран вместе с Россией

2021-07-25 17:50:33+00:00

Ещё на полшага к «понять и простить».

Особо интересна аудитория: если прикинуть кто у нас в первую очередь увлечён походами к психологам и полагает, что психолог решит все проблемы, а также прикинуть в принципе аудиторию игрушек, то получаются самые что ни на есть зумеры, «снежинки» и прочие тонко чувствующие и очень понимающие.

Та самая «молодая шпана, что сметёт нас с лица земли» и напишет новую себе для себя и о себе историю.

https://t.me/karaulny/296516

2021-07-25 09:00:49+00:00

Почти на перемотке - уж слишком, до зубной боли, было тошно от злобной брехни - посмотрел видео про Володина.

Слушайте, ну есть же какие-то пределы, а, ну должны же быть. ВВВ - сильнейший политик, с невероятным чутьём, надежностью, мудростью разруливать богатую разными обстоятельствами Думу, а до неё - и внутреннюю политику. Человек честнейший, до стерильной прозрачности. Вваливает в Саратовскую губернию столько, сколько (прости, областное правительство) местные власти не могут и не могли никогда. И не только там - у него в костном мозге, в хребте принцип «я должен избирателю».

Зачем ФБКшникам это - тут догадок много. Помочь ли коммунисту по округу ВВВ, по «умному голосованию». Сделать ли приятное кому-нибудь в Мск. Но способ - лживый и подлый.

Вячеслав Викторович, знаете как Черчиль (старый, впрочем, вражина, но человек, безусловно, умный) говорил: «вы не дойдёте никуда, если будете останавливаться возле каждой лающей собаки».

2021-07-23 06:35:55+00:00

Слушайте, меня отговаривали. «Зачем ты им делаешь рекламу!» - говорили они.

Но это же просто «АААА!!!1», это же по-настоящему гениально! Расследование, bitch! Россотрудничество проталкивает украинских бандитов в ГосДуму! Всем друзьям разослал.

НаркОманы клятые:) пока что вот это - лучшее. Даже не знаю что может перебить.

https://t.me/historipoliticus/3347

2021-07-22 20:22:39+00:00

https://roscuba.ru/news/rodk/2097-zayavlenie-rossijskogo-obshchestva-druzhby-s-kuboj-ot-22-07-21

2021-07-18 11:16:42+00:00

Многие спрашивают меня: почему я закрыл комментарии?

Да тут и без низ сообщения в личку идут необыкновенные. Вот например пришло сейчас:

"Вы подняли вопрос по ВкусВилла, а почему вы не затрагиваете тему казачества?"

Не знаю что и ответить...

2021-07-16 19:53:57+00:00

Сейчас с инсультом за жизнь борется наш коллега и друг - Виссам Матта, корреспондент Sputnik в Бейруте. Он лучший - всегда на передовой, никогда и ничего не боялся. Мы переживаем за него и надеемся, что все будет хорошо.

2021-07-15 15:35:02+00:00

Петр МАМОНОВ:

✔️Зачем мы живем? Долгие годы я никак не отвечал на этот вопрос — бегал мимо. Был под кайфом, пил, дрался, твердил: «Я главный». А подлинный смысл жизни — любить. Это значит жертвовать, а жертвовать — это отдавать.

✔️Видеть хорошее, цепляться за него — единственный продуктивный путь. Другой человек может многое делать не так, но в чем-то он обязательно хорош. Вот за эту ниточку и надо тянуть, а на дрянь не обращать внимания.

✔️Самое главное, чтобы был зазор — между тем, кто ты есть, и тем, кем мог бы стать, если бы ничего не делал.

✔️Любовь — это не чувство, а действие. Не надо пылать африканскими чувствами к старухе, уступая ей место в метро. Твой поступок — тоже любовь. Любовь — это вымыть посуду вне очереди.

✔️На мой взгляд, святой отличается от грешного тем, что научился любить.

✔️Пить достойно — это редко у кого получается. А если кто и может, то великого уважения заслуживает. Потому что пить — это очень серьезный труд.

✔️Чем дольше живешь, тем жить труднее. Не потому, что больше появляется забот, а просто счастья становится меньше.

✔️Сядь напиши стихотворение хорошее, если ты поэт. Сядь напиши статью хорошую, если ты журналист. Найди хорошее, честное, чистое, чтобы в этом ужасе маленькую щелочку света сделать. Всегда можно.

✔️Чем дольше живешь, тем жить труднее. Не потому, что больше появляется забот, а просто счастья становится меньше.

✔️Важно, как мы умрем! Одно дело — за правду и совсем иное — от водки.

2021-07-15 14:56:18+00:00

Мироздание, хватит уже:( бедные мы, потеряли ещё одного невероятного и прекрасного творца и человека. Про Мамонова ещё учебники будут писать, про все его ипостаси.

Вечная память и царствие небесное.

https://t.me/vladivostok1978/6862

2021-07-14 07:43:06+00:00

По ребёнку (которого мы называем Иваном) в Киргизии:

Наш представитель в Киргизии Виктор Нефёдов съездил в г. Чолпон-Ату Иссык-Кульской обл. для выяснения обстоятельств, встретился с семьёй пострадавшего мальчика и их адвокатом. Была предложена помощь со стороны Россотрудничества, Посольства и правового центра «Наше право». Отец ребенка поблагодарил за внимание и нашу реакцию. Также представитель Россотрудничества встретился с Уполномоченной по правам ребенка Киргизии Жыпарисой Рысбековой, институт уполномоченного по правам ребёнка в Киргизии создан всего месяц назад. Киргизская сторона утверждает, что эти спортивные сборы были организованы в частном порядке, что нас как объяснение не удовлетворяет совсем: какая разница кто организатор, если был очевидный эпизод этнической и национальной розни. Давайте всё же будем откровенны: хулиганство хулиганством, но били парня не за то, что он, например, левша, или с левой ноги ходит, а за то, что он этнический русский и православный. Это очевидно.

И чем быстрее в самой Киргизии осознают эту проблему, и в самой Киргизии разберутся с нападавшими, и обеспечат мир и безопасность для этнических русских, которые – так уж получилось – живут в республике, и являются, между прочим, полноправными гражданами Киргизии, права которых государство обязано защищать – тем лучше для Киргизии же.

Напомню: в Киргизии, в отличие от многих других республик бывшего СССР, русский язык прописан в Конституции. И сделано это, как мы догадываемся, не из «милости», не потому, что «надо приятное России сделать», а потому что именно русский язык является языком высокой культуры, науки, экономики, именно русский язык необходим сотням и сотням тысяч киргизов для того, чтобы поехать на заработки в Россию, русский язык и русские, русскоязычные, живущие в Киргизии, являются гарантом развития и, порой, цивилизационной состоятельности региона. Берегите русских и тех, кто себя отождествляет с русскими и с Россией.

Семья 9-летнего парня готова поехать в Москву, мы их приглашаем. Сейчас разрабатываем программу для поездки.

А вот тех, кто его избивал и издевался над ним, мы в «примирительные» поездки здесь не ждём, а я сам прослежу за тем, чтобы в наши обменные программы поездок в Россию эти люди не попали. К ним же будет особое внимание в случае, если они попробуют в будущем поступать в российские ВУЗы: никакой дискриминации, конечно же, всё будет очень-очень честно.

Если семья Вани решит, что тут им лучше, и решится на переезд по программе переселения соотечественников, то мы будем их сопровождать и помогать.

Бывших коллег-журналистов же призываю бережно обращаться с личными данными семьи и самого Вани и не делать каких-то публикаций без разрешения на то самой семьи.

2021-07-12 14:54:13+00:00

http://kremlin.ru/events/president/news/66182

2021-07-12 14:53:49+00:00

Крок за кроком Україну втягували до небезпечної геополітичної гри, мета якої – перетворити Україну на бар’єр між Європою і Росією, на плацдарм проти Росії. Неминуче прийшов час, коли концепція «Україна – не Росія» вже не влаштовувала. Потрібна була «анти-Росія», з чим ми ніколи не змиримося.

Замовники цього проекту взяли за основу ще старі напрацювання польсько-австрійських ідеологів зі створення «антимосковської Русі». І не треба нікого обманювати, що це робиться в інтересах народу України. Ніколи Речі Посполитій не потрібна була українська культура і тим більше козацька автономія. В Австро-Угорщині історичні руські землі нещадно експлуатувалися і залишалися найбіднішими. Нацистам, яким прислуговували колабораціоністи, вихідці з ОУН-УПА, потрібна була не Україна, а життєвий простір і раби для арійських панів.

Про інтереси українського народу не думали й у лютому 2014 року. Справедливе невдоволення людей, викликане найгострішими соціально-економічними проблемами, помилками, непослідовними діями тодішньої влади, просто цинічно використали. Західні країни безпосередньо втрутилися у внутрішні справи України, підтримали переворот. Його тараном виступили радикальні націоналістичні угруповання. Їхні гасла, ідеологія, відверта агресивна русофобія багато в чому й стали визначати державну політику в Україні.

Під удар потрапило все те, що об’єднувало нас і зближує дотепер. Перш за все – російська мова. Нагадаю, що нова «майданна» влада першим ділом спробувала скасувати закон про державну мовну політику. Потім був закон про «очищення влади», закон про освіту, що практично викреслив російську мову з навчального процесу.

І нарешті, вже у травні цього року чинний президент вніс до Ради законопроект про «корінні народи». Ними визнаються лише ті, хто складає етнічну меншість і не має власного державного утворення за межами України. Закон прийнято. Нове насіння розбрату посіяне. І це в країні – як вже зазначав – дуже складній за територіальним, національним, мовним складом, за історією свого формування.

Може прозвучати аргумент: якщо ви говорите про єдину велику націю, триєдиний народ, то яка різниця, ким себе люди вважають – росіянами, українцями чи білорусами. Повністю з цим згоден. Тим більше, що визначення національної приналежності, особливо у змішаних родинах – це право кожної людини, вільної у своєму виборі.

Але річ у тім, що в Україні сьогодні ситуація зовсім інша, оскільки йдеться про примусову зміну ідентичності. І найогидніше, що росіян в Україні змушують не лише відректися від свого коріння, від поколінь предків, а й повірити в те, що Росія – їхній ворог. Не буде перебільшенням сказати, що курс на насильницьку асиміляцію, на формування етнічно чистої української держави, агресивно налаштованої щодо Росії, за своїми наслідками можна порівняти із застосуванням проти нас зброї масового ураження. Внаслідок такого грубого, штучного розриву росіян і українців – сукупно російський народ може зменшитися на сотні тисяч, а то й на мільйони.

Вдарили й по нашій духовній єдності. Як і в часи Великого Князівства Литовського, затіяли нове церковне розмежування. Не укриваючи, що переслідують політичні цілі, світська влада грубо втрутилася у церковне життя і довела справу до розколу, до захоплення храмів, побиття священників і ченців. Навіть широка автономія Української Православної Церкви при збереженні духовної єдності з Московським Патріархатом їх категорично не влаштовує. Цей зримий, багатовіковий символ нашої спорідненості їм треба за будь-яку ціну розрушити.

2021-07-12 14:53:49+00:00

Що і відбувається на практиці. Передусім – це створення в українському суспільстві атмосфери страху, агресивна риторика, потакання неонацистам, мілітаризація країни. Поряд з цим – не просто повна залежність, а пряме зовнішнє управління, включаючи нагляд іноземних радників за українськими органами влади, спецслужбами і збройними силами, військове «опанування» території України, розгортання інфраструктури НАТО. Невипадково, згаданий скандальний закон про «корінні народи» приймався під прикриттям масштабних натівських навчань в Україні.

Під таким самим прикриттям відбувається і поглинання залишків української економіки, експлуатація її природних ресурсів. Не за горами розпродаж сільгоспземель, а хто їх скупить – очевидно. Так, час від часу Україні виділяють фінансові кошти, кредити, але під свої умови та інтереси, під преференції і пільги для західних компаній. До речі, хто буде віддавати ці борги? Очевидно, передбачається, що це доведеться робити не лише сьогоднішньому поколінню українців, а й їхнім дітям, онукам, та, напевне, й правнукам.

Західні автори проекту «анти-Росія» так налаштовують українську політичну систему, щоб мінялися президенти, депутати, міністри, але була незмінною налаштованість на розділення з Росією, на ворожнечу з нею. Основним передвиборчим гаслом чинного президента було досягнення миру. Він на цьому прийшов до влади. Обіцянки виявилися брехнею. Нічого не змінилося. А в чомусь ситуація в Україні і навколо Донбасу ще й деградувала.

У проекті «анти-Росія» немає місця суверенній Україні, як і політичним силам, які намагаються відстоювати її реальну незалежність. На тих, хто говорить про примирення в українському суспільстві, про діалог, про пошук виходу з глухого кута, що виник, вішають ярлик «проросійських» агентів.

Повторюю, для багатьох в Україні проект «анти-Росія» просто неприйнятний. І таких людей – мільйони. Але їм не дають підняти голову. В них практично відняли легальну можливість захистити свою точку зору. Їх залякують, заганяють в підпілля. За переконання, за сказане слово, за відкрите висловлювання своєї позиції не лише піддають переслідуванням, а й вбивають. Вбивці, зазвичай, залишаються безкарними.

«Правильним» патріотом України зараз оголошується лише той, хто ненавидить Росію. Більше того, всю українську державність, як ми розуміємо, пропонується у подальшому будувати виключно на цій ідеї. Ненависть і озлоблення – і світова історія це не раз доводила – досить хитка основа для суверенітету, що несе з собою багато серйозних ризиків і важкі наслідки.

Усі хитрощі, пов’язані з проектом «анти-Росія», нам зрозумілі. І ми ніколи не допустимо, щоб наші історичні території і близьких для нас людей, які мешкають там, використовували проти Росії. А тим, хто вдасться до такої спроби, хочу сказати, що в такий спосіб вони зруйнують свою країну.

Чинна в Україні влада любить посилатися на західний досвід, розглядає його як зразок для наслідування. Так подивіться, як живуть поряд один з одним Австрія і Німеччина, США і Канада. Близькі за етнічним складом, культурою, фактично з однією мовою, вони при цьому залишаються суверенними державами, зі своїми інтересами, зі своєю зовнішньою політикою. Але це не заважає їхній найтіснішій інтеграції або союзницьким відносинам. У них вельми умовні, прозорі кордони. І громадяни, перетинаючи їх, почувають себе як вдома. Створюють родини, навчаються, працюють, займаються бізнесом. До речі, так само, як і мільйони уродженців України, які живуть зараз у Росії. Для нас вони – свої, рідні.

Росія відкрита для діалогу з Україною та готова обговорювати найскладніші питання. Але нам важливо розуміти, що партнер відстоює свої національні інтереси, а не обслуговує чужі, не є зброєю в чиїхось руках для боротьби з нами.

Ми з повагою ставимося до української мови і традицій. До прагнення українців бачити свою державу вільною, безпечною, благополучною.

2021-07-12 14:53:49+00:00

Таким чином, сучасна Україна – цілком і повністю дітище радянської епохи. Ми знаємо і пам’ятаємо, що значною мірою вона створювалася за рахунок історичної Росії. Досить порівняти, які землі возз’єдналися з російською державою в XVII столітті і з якими територіями УРСР вийшла зі складу Радянського Союзу.

Більшовики ставилися до російського народу як невичерпного матеріалу для соціальних експериментів. Вони мріяли про світову революцію, яка, на їхню думку, взагалі скасує національні держави. Тому довільно нарізали кордони, роздавали щедрі територіальні «подарунки». Врешті-решт, чим саме керувалися лідери більшовиків, шматуючи країну, вже не має значення. Можна сперечатися про деталі, про підґрунтя тих чи інших рішень. Очевидно одне: Росія фактично була пограбована.

Працюючи над цією статтею, основувався не на якихось таємних архівах, а на відкритих документах, які містять добре відомі факти. Керівники сучасної України та їхні зовнішні покровителі вважають за краще про ці факти не згадувати. Але з різних приводів, доречно і недоречно, у тому числі за кордоном, сьогодні прийнято засуджувати «злочини радянського режиму», долучаючи до них навіть ті події, до яких ані КПРС, ані СРСР, ані тим більше сучасна Росія не мають жодного відношення. При цьому дії більшовиків з відторгнення від Росії її історичних територій злочинним актом не вважаються. Зрозуміло чому. Якщо це призвело до послаблення Росії, то наших недоброзичливців це влаштовує.

У СРСР кордони між республіками, звичайно ж, не сприймалися як державні, мали умовний характер в рамках єдиної країни, яка, за усіх атрибутів федерації, по суті була у найвищому ступені централізованою – за рахунок, повторюю, керівної ролі КПРС. Але у 1991 році всі ці території, а головне – люди, які там жили, відразу опинилися за кордоном. І були вже дійсно відірвані від історичної Батьківщини.

Що тут скажеш? Все змінюється. У тому числі – країни, суспільства. І звісно, частина одного народу в ході свого розвитку – в силу ряду причин, історичних обставин – може у певний момент відчути, усвідомити себе окремою нацією. Як до цього ставитися? Відповідь може бути лише одна: з повагою!

Хочете створити власну державу? Будь ласка! Але на яких умовах? Нагадаю тут оцінку, яку дав один з найбільш яскравих політичних діячів нової Росії, перший мер Санкт-Петербурга А. Собчак. Як високопрофесійний юрист він вважав, що будь-яке рішення має бути легітимним, і тому в 1992 році висловив таку думку: республіки-засновниці Союзу після того, як вони самі ж анулювали Договір 1922 року, повинні повернутися до тих кордонів, в яких вони вступили до складу Союзу. Вся ж решта територіальних надбань – це предмет для обговорення, переговорів, тому що анульована основа.

Інакше кажучи – йдіть з тим, з чим прийшли. З такою логікою важко сперечатися. Додам лише, що довільну перекройку кордонів більшовики, як вже зазначав, почали ще до створення Союзу, і всі маніпуляції з територіями проводили волюнтаристськи, ігноруючи думку людей.

Російська Федерація визнала нові геополітичні реалії. І не просто визнала, а багато чого зробила, щоб Україна відбулася як незалежна країна. У важкі 90-і роки і в новому тисячолітті ми надавали Україні вагому підтримку. В Києві використовують свою «політичну арифметику», але у 1991 – 2013 роках лише за рахунок низьких цін на газ Україна заощадила для свого бюджету понад 82 мільярди доларів, а сьогодні буквально «чіпляється» за 1,5 мільярди доларів російських платежів за транзит нашого газу до Європи. Тоді як за умови збереження економічних зв’язків між нашими країнами позитивний ефект для України налічував би десятки мільярдів доларів.

Україна і Росія впродовж десятирічь, сторічь розвивалися як єдина економічна система. Глибині кооперації, яка в нас була 30 років тому, сьогодні могли б позаздрити країни Євросоюзу. Ми є природніми, взаємодоповнюючими один одного економічними партнерами. Такий тісний взаємозв’язок здатний посилювати конкурентні переваги, примножувати потенціал обох країн.

2021-07-12 14:53:49+00:00

Думаю, закономірно і те, що представники України раз за разом голосують проти резолюції Генеральної Асамблеї ООН, що засуджує героїзацію нацизму. Під охороною офіційної влади проходять марші, смолоскипні ходи на честь недобитих військових злочинців з есесівських формувань. У ранг національних героїв ставлять Мазепу, який зраджував всіх підряд, Петлюру, який за польське покровительство розплачувався українськими землями, Бандеру, який співробітничав з нацистами. Роблять усе, щоб викреслити з пам’яті молодих поколінь імена справжніх патріотів і переможців, якими завжди пишалися в Україні.

Для українців, які боролися в лавах Червоної Армії, у партизанських загонах, Велика Вітчизняна війна була саме Вітчизняною, тому що вони захищали свою оселю, свою велику спільну Батьківщину. Понад дві тисячі стали Героями Радянського Союзу. Серед них легендарний льотчик Іван Микитович Кожедуб, безстрашний снайпер, захисниця Одеси і Севастополя Людмила Михайлівна Павличенко, відважний командир партизан Сидір Артемович Ковпак. Це непохитне покоління билося, віддавало свої життя за наше майбутнє, за нас. Забути про їхній подвиг – значить зрадити своїх дідів, матерів і батьків.

Проект «анти-Росія» відкинули мільйони мешканців України. Кримчани і севастопольці зробили свій історичний вибір. А люди на Південному Сході мирно намагалися відстояти свою позицію. Проте всіх їх, включно з дітьми, записали до сепаратистів і терористів. Стали погрожувати етнічними чистками і застосуванням військової сили. І мешканці Донецька, Луганська взялися за зброю, щоб захистити свій дім, мову, своє життя. Хіба їм залишили інший вибір – після погромів, які прокотилися містами України, після жаху і трагедії 2 травня 2014 року в Одесі, де українські неонацисти заживо спалили людей, вчинили нову Хатинь? Таку ж розправу послідовники бандерівців готові були вчинити в Криму, Севастополі, Донецьку і Луганську. Вони і зараз не відмовляються від таких планів. Чекають на свій час. Але не дочекаються.

Державний переворот, а услід за ним дії київської влади, неминуче спровокували протистояння і громадянську війну. За оцінкою Верховного комісара ООН з прав людини, загальна кількість жертв, пов’язаних із конфліктом в Донбасі, перевищила 13 тисяч людей. Серед них старі люди, діти. Страшні, непоправні втрати.

Росія зробила все, щоб зупинити братовбивство. Були укладені Мінські угоди, які націлені на мирне врегулювання конфлікту в Донбасі. Переконаний, що вони, як і раніше, не мають альтернативи. Принаймні, ніхто не відкликав свої підписи ані під мінським «Комплексом заходів», ані під відповідними заявами лідерів країн «нормандського формату». Ніхто не ініціював перегляду Резолюції Ради Безпеки ООН від 17 лютого 2015 року.

Під час офіційних переговорів, особливо після «обсмикування» з боку західних партнерів, представники України періодично заявляють про «повну прихильність» до Мінських угод, насправді ж керуються позицією про їхню «неприйнятність». Не налаштовані всерйоз обговорювати ані особливий статус Донбасу, ані гарантії для людей, які живуть тут. Віддають перевагу експлуатації образу «жертви зовнішньої агресії» і торгівлі русофобією. Влаштовують криваві провокації в Донбасі. Тобто, у будь-який спосіб привертають до себе увагу зовнішніх покровителів і хазяїв.

Судячи з усього, і все більше переконуюсь у цьому: Києву Донбас просто не потрібен. Чому? Тому що, по-перше, мешканці цих регіонів ніколи не приймуть ті порядки, які їм намагалися і намагаються нав’язати силою, блокадою, погрозами. І по-друге, підсумки і Мінська-1, і Мінська-2, які дають реальний шанс мирно відновити територіальну цілісність України, безпосередньо домовившись з ДНР і ЛНР за посередництвом Росії, Німеччини і Франції, суперечать всій логіці проекту «анти-Росія». А він може триматися лише на постійному культивуванні образу внутрішнього і зовнішнього ворога. І додам – під протекторатом, контролем з боку західних держав.

2021-07-12 14:53:49+00:00

А він у України був значним, включав потужну інфраструктуру, газотранспортну систему, передові галузі суднобудування, авіабудування, ракетобудування, приладобудування, наукові, конструкторські, інженерні школи світового рівня. Отримавши таку спадщину, лідери України, проголошуючи незалежність, обіцяли, що українська економіка стане однією з провідних, а рівень життя людей одним з найвищих у Європі.

Сьогодні промислові високотехнологічні гіганти, якими колись пишалася і Україна, і вся країна, лежма лежать. За останні 10 років випуск продукції машинобудування впав на 42 проценти. Масштаб деіндустріалізації і в цілому деградації економіки видно за таким показником, як виробництво електроенергії, яка за 30 років в Україні скоротилася майже вдвічі. І нарешті, за даними МВФ, у 2019 році, ще до епідемії коронавірусу, рівень подушного ВВП України склав менше 4 тисяч доларів. Це нижче Республіки Албанії, Республіки Молдови і невизнаного Косова. Україна зараз – найбідніша країна Європи.

Хто в цьому винен? Хіба народ України? Звісно ж, ні. Саме українська влада розтринькала, пустила на вітер досягнення багатьох поколінь. Ми же знаємо, наскільки працелюбний і талановитий народ України. Він вміє наполегливо і завзято добиватися успіхів, видатних результатів. І ці риси, як і відкритість, природний оптимізм, гостинність – нікуди не поділися. Залишаються незмінними і відчуття мільйонів людей, які ставляться до Росії не просто добре, а з великою любов’ю, так само, як і ми до України.

До 2014 року сотні угод, спільних проектів працювали на розвиток наших економік, ділових і культурних зав’язків, на зміцнення безпеки, на вирішення спільних соціальних, екологічних завдань. Приносили відчутну користь людям – і в Росії, і в Україні. Саме це ми вважали головним. І тому плідно взаємодіяли з усіма, підкреслю, з усіма керівниками України.

Навіть після відомих подій у Києві в 2014 році давав доручення російському Уряду продумати варіанти контактів по лінії профільних міністерств і відомств в частині збереження і підтримки наших економічних зв’язків. Проте зустрічного бажання як не було, так дотепер і немає. Тим не менш, Росія, як і раніше, входить у трійку головних торгових партнерів України, а сотні тисяч українців приїжджають до нас на заробітки і зустрічають тут привітність і підтримку. Така ось виходить «країна-агресор».

Коли розпався СРСР, багато хто і в Росії, і в Україні все ж щиро вірив, виходив з того, що наші тісні культурні, духовні, економічні зв’язки безумовно збережуться, як і спільність народу, який в основі своїй завжди відчував себе єдиним. Проте події – спочатку поволі, а згодом все швидше – почали розвиватися в іншому напрямку.

По суті, українські еліти вирішили обґрунтувати незалежність своєї країни через заперечення її минулого, правда, за винятком питання кордонів. Стали міфологізувати і переписувати історію, викреслювати з неї все, що нас об’єднує, говорити про період перебування України в складі Російської імперії та СРСР як про окупацію. Спільну для нас трагедію колективізації, голоду початку 30-х років видавати за геноцид українського народу.

Відкрито і все більш зухвало заявляли про свої амбіції радикали і неонацисти. Їм потурали і офіційна влада, і місцеві олігархи, які, пограбувавши народ України, вкрадене тримають у західних банках і готові продати мати рідну, щоб зберегти капітали. До цього слід додати хронічну слабкість державних інститутів, стан добровільного заручника чужої геополітичної волі.

Нагадаю, що досить давно, задовго до 2014 року, США і країни ЄС планомірно і наполегливо підштовхували Україну до того, щоб згорнути, обмежити економічне співробітництво з Росією. Ми – як найбільший торговельно-економічний партнер України – пропонували обговорити проблеми, що виникали, у форматі Україна – Росія – ЄС. Але щоразу нам заявляли, що Росія тут ні до чого, мовляв, питання стосується лише ЄС і України. Де-факто західні країни відхилили неодноразові російські пропозиції щодо діалогу.

2021-07-12 14:53:49+00:00

Так, на початку 1918 року була проголошена Донецько-Криворізька радянська республіка, яка звернулася до Москви з питанням про входження до Радянської Росії. Надійшла відмова. В. Ленін зустрічався з керівниками цієї республіки та переконував їх діяти в складі Радянської України. 15 березня 1918 року ЦК РКП(б) прямо ухвалив надіслати на Український з’їзд Рад делегатів, у тому числі з Донецького басейну, і створити на з’їзді «один уряд для всієї України». Території Донецько-Криворізької радянської республіки далі в основному і склали області Південного Сходу України.

За Ризьким договором 1921 року між РСФРР, УРСР і Польщею західні землі колишньої Радянської імперії відійшли до Польщі. У міжвоєнний період польський уряд розгорнув активну переселенську політику, намагаючись змінити етнічний склад на «східних кресах» – так у Польщі називали території нинішньої Західної України, Західної Білорусії та частини Литви. Проводилася жорстка полонізація, місцева культура і традиції гнобилися. Далі, вже у роки Другої світової війни, радикальні угруповання українських націоналістів використовували це як привід для терору не лише проти польського, а й єврейського, російського населення.

У 1922 році під час створення СРСР, одним із засновників якого виступила УРСР, після досить гострої дискусії серед лідерів більшовиків був реалізований ленінський план створення союзної держави як федерації рівноправних республік. До тексту Декларації про створення Союзу РСР, а згодом до Конституції СРСР 1924 року внесли право вільного виходу республік із Союзу. Таким чином, у підвалини нашої державності було закладено найнебезпечнішу «міну уповільненої дії». Вона й вибухнула, як тільки зник страхувальний, запобіжний механізм у вигляді керівної ролі КПРС, яка в підсумку сама розвалилася зсередини. Почався «парад суверенітетів». 8 грудня 1991 року була підписана так звана Біловезька угода про створення Співдружності Незалежних Держав, в якій проголошувалося, що «Союз РСР як суб’єкт міжнародного права і геополітична реальність припиняє своє існування». До речі, Статут СНД, прийнятий ще у 1993 році, Україна не підписала і не ратифікувала.

У 20 – 30-і роки минулого століття більшовики активно просували політику «коренізації», яка в Українській РСР проводилася як українізація. Символічно, що в межах цієї політики за згоди радянської влади до СРСР повернувся і був обраний членом Академії наук М. Грушевський, один з ідеологів українського націоналізму, який свого часу користувався підтримкою Австро-Угорщини.

«Коренізація», безумовно, зіграла велику роль у розвитку і зміцненні української культури, мови, ідентичності. Разом з тим під виглядом боротьби з так званим російським великодержавним шовінізмом українізація часто нав’язувалася тим, хто себе українцем не вважав. Саме радянська національна політика – замість великої російської нації, триєдиного народу, що складається з великоросів, малоросів і білорусів – закріпила на державному рівні положення про три окремих слов’янських народи: російський, український і білоруський.

У 1939 році землі, раніше захоплені Польщею, були повернуті до СРСР. Їх значна частина приєднана до Радянської України. У 1940 році до УРСР увійшла частина Бессарабії, окупована Румунією в 1918 році, і Північна Буковина. У 1948 році – чорноморський острів Зміїний. У 1954 році до складу УРСР була передана Кримська область РРФСР – з грубим порушенням діючих на той час правових норм.

Окремо скажу про долю Підкарпатської Русі, яка після розпаду Австро-Угорщини опинилася у Чехословаччині. Значну частину місцевих мешканців складали русини. Про це зараз мало згадують, але після звільнення Закарпаття радянськими військами з’їзд православного населення краю висловився за включення Підкарпатської Русі до РРФСР чи безпосередньо до СРСР – на правах окремої Карпаторуської республіки. Але цю думку людей проігнорували. І влітку 1945 року було оголошено – як писала газета «Правда» – про історичний акт возз’єднання Закарпатської України «зі своєю давньою батьківщиною – Україною».

2021-07-12 14:53:49+00:00

Впевнений, що справжня суверенність України можлива лише в партнерстві з Росією. Наші духовні, людські, цивілізаційні зв’язки формувалися протягом століть, сходять до тих же витоків, загартовувалися спільними випробуваннями, досягненнями і перемогами. Наша спорідненість передається із покоління до покоління. Вона – у серцях, у пам’яті людей, які живуть в сучасних Росії та Україні, в кровних зв’язках, які об’єднують мільйони наших сімей. Разом ми завжди були і будемо незліченно сильнішими та успішнішими. Адже ми – один народ.

Зараз ці слова сприймаються деким в штики. Можуть бути витлумачені як завгодно. Але багато людей почують мене. І скажу одне: Росія ніколи не була і не буде «анти-Україною». А якою бути Україні – вирішувати її громадянам.

В. Путін

2021-07-12 14:53:49+00:00

З кінця ХІХ століття австро-угорська влада підхопила цю тему – в противагу як польському національному руху, так і москвофільським настроям у Галичині. В роки Першої світової війни Відень сприяв формуванню так званого Легіону українських січових стрільців. Галичан, запідозрених у симпатіях до православ’я і до Росії, піддавали жорстоким репресіям, кидали до концентраційних таборів Талергоф і Терезін.

Подальший розвиток подій пов'язаний з крахом європейських імперій, із запеклою Громадянською війною, що розгорнулася на величезному просторі колишньої Російської імперії, з іноземною інтервенцією.

Після Лютневої революції, в березні 1917 року в Києві була створена Центральна Рада, яка претендувала на роль органу вищої влади. В листопаді 1917 року в своєму третьому універсалі вона заявила про створення Української Народної Республіки (УНР) в складі Росії.

У грудні 1917 року представники УНР прибули до Брест-Литовська, де йшли переговори Радянської Росії з Німеччиною та її союзниками. На засіданні 10 січня 1918 року голова української делегації зачитав ноту про незалежність України. Потім Центральна Рада в своєму четвертому універсалі проголосила Україну незалежною.

Задекларований суверенітет виявився недовгим. Буквально через декілька тижнів делегація Ради підписала сепаратний договір з країнами німецького блоку. Німеччина і Австро-Угорщина, які знаходилися у тяжкому становищі, потребували українського хліба та сировини. Щоб забезпечити масштабне постачання, вони добилися згоди на відправку до УНР своїх військ і технічного персоналу. Фактично використали це як привід для окупації.

Тим, хто сьогодні віддав Україну під повне зовнішнє управління, незайво згадати, що тоді, у 1918 році, таке рішення виявилося фатальним для правлячого у Києві режиму. За безпосередньої участі окупаційних військ Центральну Раду було повалено, а до влади приведено гетьмана П. Скоропадського, який проголосив замість УНР Українську державу, яка знаходилася, по суті, під німецьким протекторатом.

У листопаді 1918 року – після революційних подій у Німеччині та Австро-Угорщині – П. Скоропадський, який втратив підтримку німецьких багнетів, взяв інший курс і заявив, що «Україні першій належить виступити у справі створення Всеросійської федерації». Однак невдовзі режим знову змінився. Настав час так званої Директорії.

Восени 1918 року українські націоналісти проголосили Західно-Українську Народну Республіку (ЗУНР), а у січні 1919 року заявили про її об’єднання з Українською Народною Республікою. У липні 1919 року українські частини були розгромлені польськими військами, територія колишньої ЗУНР опинилася під владою Польщі.

У квітні 1920 року С. Петлюра (один з «героїв», яких нав’язують сучасній Україні) уклав від імені Директорії УНР таємні конвенції, за якими – в обмін на військову підтримку – віддав Польщі землі Галичини і Західної Волині. У травні 1920 року петлюрівці вступили до Києва в обозі польських частин. Проте ненадовго. Вже у листопаді 1920 року, після перемир’я між Польщею і Радянською Росією, залишки петлюрівських військ здалися тим же полякам.

На прикладі УНР видно, наскільки несталими були різноманітні квазідержавні утворення, які виникали на просторі колишньої Російської імперії під час Громадянської війни та смути. Націоналісти прагнули створити свої власні держави, лідери Білого руху виступали за неподільну Росію. Не уявляли себе поза Росією і багато республік, заснованих прихильниками більшовиків. Разом з тим, з різних мотивів вожді більшовицької партії часом буквально виштовхували їх за межі Радянської Росії.

2021-07-12 14:53:49+00:00

Представники козацької старшини, введені до дворянського стану, досягали в Росії вершин політичної, дипломатичної, військової кар’єри. Випускники Києво-Могилянської академії відігравали провідну роль у церковному житті. Так було і за часів гетьманату – по суті, автономного державного утворення зі своїм особливим внутрішнім устроєм, а далі – і в Російській імперії. Малороси багато в чому і творили велику спільну країну, її державність, культуру, науку. Брали участь у освоєнні та розвитку Уралу, Сибіру, Кавказу, Далекого Сходу. До речі, й у радянський період уродженці України посідали найбільш значущі, у тому числі вищі посади в керівництві єдиної держави. Досить сказати, що загалом без малого 30 років КПРС очолювали М. Хрущов та Л. Брежнєв, чия партійна біографія була тісно пов’язана з Україною.

У другій половині XVIII століття, після війн з Османською імперією до складу Росії увійшов Крим, а також землі Причорномор’я, які отримали назву «Новоросія». Вони заселялися вихідцями з усіх російських губерній. Після поділів Речі Посполитої Російська імперія повернула західні давньоруські землі, за винятком Галичини і Закарпаття, які опинилися в Австрійській, а згодом – у Австро-Угорській імперії.

Інтеграція західно-руських земель до спільного державного простору була не лише результатом політичних і дипломатичних рішень. Вона відбувалася на основі спільної віри та культурних традицій. І знову я особливо зазначу – мовної близькості. Так, ще на початку XVII сторіччя один з ієрархів Уніатської церкви Йосиф Рутський повідомляв у Рим, що мешканці Московії називають руських з Речі Посполитої своїми братами, що письмова мова у них цілком однакова, а розмовна – хоча й відрізняється, але незначно. За його висловом, як у мешканців Рима і Бергамо. Це, як ми знаємо, центр і північ сучасної Італії.

Звичайно, за багато століть роздробленості, життя у різних державах, виникли регіональні мовні особливості, говори. Мова літературна збагачувалася за рахунок народної. Величезну роль тут відіграли Іван Котляревський, Григорій Сковорода, Тарас Шевченко. Їхні твори є нашим спільним літературним і культурним надбанням. Вірші Тараса Шевченка створені українською мовою, а проза – здебільшого російською. Книги Миколи Гоголя, патріота Росії, уродженця Полтавщини, написані російською мовою, сповнені малоросійськими народними виразами і фольклорними мотивами. Як можна поділити цю спадщину між Росією та Україною? І навіщо це робити?

Південно-західні землі Російської імперії, Малоросія і Новоросія, Крим розвивалися як багатоманітні за своїм етнічним і релігійним складом. Тут жили кримські татари, вірмени, греки, євреї, караїми, кримчаки, болгари, поляки, серби, німці та інші народи. Всі вони зберігали свою віру, традиції, звичаї.

Не збираюся нічого ідеалізувати. Відомі й Валуєвський циркуляр 1863 року, і Емський акт 1872 року, які обмежили видання і ввезення з-за кордону релігійної та суспільно-політичної літератури українською мовою. Але тут важливим є історичний контекст. Ці рішення приймалися на тлі драматичних подій у Польщі, прагнення лідерів польського національного руху використати «українське питання» у своїх інтересах. Доповню, що художні твори, збірки українських віршів, народних пісень продовжували видаватися. Об’єктивні факти говорять про те, що в Російській імперії йшов активний процес розвитку малоросійської культурної ідентичності в межах великої російської нації, яка поєднувала великоросів, малоросів і білорусів.

Одночасно в середовищі польської еліти і деякої частини малоросійської інтелігенції виникали й укріплювалися уявлення про окремий від російського український народ. Історичної основи тут не було і не могло бути, тому висновки будувалися на самих різноманітних вигадках. Аж до того, що українці ніби взагалі не слов’яни, чи, навпаки, що українці – це справжні слов’яни, а росіяни, «московіти» – ні. Такі «гіпотези» стали все частіше використовувати з політичною метою як інструмент суперництва між європейськими державами.

2021-07-12 14:53:49+00:00

У Великому Князівстві Литовському йшли інші процеси. У XIV столітті правляча еліта Литви прийняла католицтво. У XVІ столітті була укладена Люблінська унія з Польським Королівством – створилася «Річь Посполита Обох Народів» (по суті – польського і литовського). Польська католицька знать отримала значні земельні володіння та привілеї на території Русі. Згідно з Берестейською унією 1596 року частина західно-руського православного духовенства підкорилася владі Папи Римського. Проводилося ополячення і латинізація, православ’я витіснялося.

Як відповідь, у XVI – XVII століттях наростав визвольний рух православного населення Подніпров’я. Переломними стали події під час гетьманування Богдана Хмельницького. Його прихильники намагалися добитися від Речі Посполитої автономії.

У проханні Війська запорозького королю Речі Посполитої у 1649 році говорилося про дотримання прав руського православного населення, про те, щоб «воєвода Київський був народу руського і закону грецького, щоб не наступав на церкви божі…». Але запорожців не почули.

Далі були звернення Б. Хмельницького до Москви, які розглядалися Земськими соборами. 1 жовтня 1653 року цей вищий представницький орган Російської держави вирішив підтримати єдиновірців та прийняти їх під покровительство. У січні 1654 року Переяславською Радою це рішення було підтверджено. Тоді посли Б. Хмельницького і Москви об’їхали десятки міст, включно з Києвом, мешканці яких принесли присягу російському царю. Нічого такого, до речі, не було під час укладення Люблінської унії.

У листі до Москви в 1654 році Б. Хмельницький дякував цареві Олексію Михайловичу за те, що той «все Військо запорозьке і весь світ православний російський під міцну і високу руку свою царську прийняти зволив». Тобто у зверненнях і до польського короля, і до російського царя, запорожці називали, визначали себе руськими православними людьми.

У ході затяжної війни Російської держави з Річчю Посполитою деякі з гетьманів, спадкоємців Б. Хмельницького, то «віддалялися» від Москви, то шукали підтримки з боку Швеції, Польщі, Туреччини. Але, повторюю, для народу війна носила, по суті, визвольний характер. Вона закінчилася Андрусівським перемир’ям 1667 року. Остаточні підсумки закріпив «Вічний мир» 1686 року. До складу Російської держави увійшли місто Київ і землі лівобережжя Дніпра, у тому числі, Полтавщина, Чернігівщина, а також Запоріжжя. Їхні мешканці возз’єдналися з основною частиною руського православного народу. За самою цією областю утвердилася назва «Мала Русь» (Малоросія).

Назва «Україна» тоді використовувалася частіше у значенні, в якому давньоруське слово «окраїна» зустрічається у письмових джерелах ще з ХІІ століття, коли йшлося про різноманітні порубіжні території. А слово «українець», якщо судити також на підставі архівних документів, спочатку означало прикордонних служивих людей, які забезпечували захист зовнішніх кордонів.

На Правобережжі, яке залишилося у Річі Посполитій, реставрувалися старі порядки, посилився соціальний та релігійний гніт. Лівобережжя, землі, взяті під захист єдиної держави, навпаки, стали активно розвиватися. Сюди масово переселялися жителі з іншого берега Дніпра. Вони шукали підтримки у людей однієї мови, і, звичайно, однієї віри.

Під час Північної війни зі Швецією перед мешканцями Малоросії не стояв вибір – з ким бути. Заколот Мазепи підтримала лише невелика частина козаків. Люди різних станів вважали себе руськими і православними.

2021-07-12 14:53:49+00:00

Стаття Володимира Путіна «Про історичну єдність росіян та українців»

http://kremlin.ru/events/president/news/66182

12 июля 2021 года17:00

Нещодавно, відповідаючи під час «Прямої лінії» на питання про російсько-українські відносини, сказав, що росіяни та українці – один народ, єдине ціле. Ці слова – не данина якійсь кон’юнктурі, поточним політичним обставинам. Говорив про це неодноразово, це моє переконання. Тому вважаю за необхідне докладно викласти свою позицію, поділитися оцінками сьогоднішньої ситуації.

Одразу підкреслю, що стіну, яка виникла в останні роки між Росією та Україною, між частинами, по суті, одного історичного і духовного простору, сприймаю як велику спільну біду, як трагедію. Це, передусім, наслідки наших власних помилок, яких ми припустилися у різні періоди. Але й результат цілеспрямованої роботи тих сил, які завжди прагнули підірвати нашу єдність. Формула, що застосовується, відома споконвік: розділяй та володарюй. Нічого нового. Звідси і спроби зіграти на національному питанні, посіяти розбрат між людьми. А як надзавдання – розділити, а згодом і стравити між собою частини єдиного народу.

Смотрите также

Статья Владимира Путина «Об историческом единстве русских и украинцев»

12 июля 2021 года

Щоб краще зрозуміти теперішнє і зазирнути в майбутнє, ми повинні звернутися до історії. Звичайно, в межах статті неможливо охопити всі події, які трапилися більше ніж за тисячу років. Проте, я зупинюся на тих ключових, поворотних моментах, про які нам – і в Росії, і в Україні – важливо пам’ятати.

І росіяни, і українці, і білоруси – спадкоємці Давньої Руси, яка була найбільшою державою Європи. Слов’янські та інші племена на величезному просторі – від Ладоги, Новгорода, Пскова до Києва і Чернігова – були об’єднані однією мовою (зараз ми називаємо її давньоруською), господарськими зв’язками, владою династії князів Рюриковичів. А після хрещення Руси – й однією православною вірою. Духовний вибір Святого Володимира, який був і Новгородським, і Великим Київським князем, і сьогодні багато в чому визначає нашу спорідненість.

Київський княжий стіл займав головуюче становище в Давньоруській державі. Так повелося з кінця ІХ століття. Слова Віщого Олега про Київ: «Да буде це мати містам руським» – зберегла для нащадків «Повість временних літ».

Пізніше, як і інші європейські держави того часу, Давня Русь зіткнулася з послабленням центральної влади, роздробленістю. При цьому і знать, і прості люди сприймали Русь, як спільний простір, як свою Вітчизну.

Після руйнівного нашестя Батия, коли багато міст, у тому числі Київ, були розорені, роздробленість посилилася. Північно-Східна Русь потрапила у ординську залежність, але зберегла обмежений суверенітет. Південні та західні руські землі здебільшого увійшли до складу Великого Князівства Литовського, яке, хочу звернути на це увагу, в історичних документах називалося Великим Князівством Литовським і Руським.

Представники княжих і боярських родів переходили на службу від одного князя до іншого, ворогували між собою, але й дружили, укладали союзи. На Куликовому полі поряд з Великим князем Московським Дмитром Івановичем билися воєвода Боброк з Волині, сини Великого князя Литовського Ольгерда – Андрій Полоцький і Дмитро Брянський. При цьому свої війська на з’єднання з Мамаєм вів Великий князь Литовський Ягайло – син тверської княжни. Все це – сторінки нашої спільної історії, відображення її складності та багатовимірності.

Важливо зазначити, що і у західних, і у східних руських землях розмовляли однією мовою. Віра була православною. Аж до середини XV століття зберігалося єдине церковне керівництво.

На новому щаблі історичного розвитку центрами тяжіння, консолідації території Давньої Русі могли стати й Литовська Русь, й Московська Русь, що укріплялася. Історія розпорядилася так, що центром возз’єднання, який продовжив традицію давньоруської державності, стала Москва. Московські князі – нащадки князя Олександра Невського – скинули зовнішнє ярмо, почали збирати історичні руські землі.

2021-07-10 15:08:37+00:00

Это гениально. Спасибо Фёдору Александровичу за находку.

https://t.me/ru_global/15755

2021-07-10 13:34:14+00:00

Ну вот и всё. Западные коллеги, взявшись за руки с Навальным, дружно идут ко дну со своей историей про отравление химоружием.

С 6 по 9 июля 2021 состоялась 97-я сессия Исполнительного совета Организации по запрещению химического оружия. На ней был представлен ПРОЕКТ ДОКЛАДА ОЗХО ОБ ОСУЩЕСТВЛЕНИИ КОНВЕНЦИИ О ЗАПРЕЩЕНИИ РАЗРАБОТКИ, ПРОИЗВОДСТВА, НАКОПЛЕНИЯ И ПРИМЕНЕНИЯ ХИМИЧЕСКОГО ОРУЖИЯ И О ЕГО УНИЧТОЖЕНИИ В 2020 году.

По сути доклад о деятельности Организации по выполнению ее центрального документа - Конвенции.

Читаем доклад внимательно.

Глава 1 «Проверка».

Раздел «Техническая помощь государству-участнику».

Пункт 1.41.

И вот оно. Бесценное: «По просьбе Германии, 20 августа 2020 года Секретариат направил группу для оказания технической помощи в связи с подозрением на отравление российского гражданина».

20 августа 2020 года российский гражданин Навальный только перелетал из Томска в Омск, а группа ОЗХО была УЖЕ отправлена для оказания технической помощи в связи с подозрением на отравление химическим оружием.

А ведь еще указано, что была «просьба Германии». Вы себе представляете, сколько должно уйти времени на подготовку заявки от государства в ОЗХО с просьбой об оказании помощи в расследовании отравления химическим оружием? И ведь Германия должна была хотя бы что-то иметь в руках, чтобы сделать даже первичные выводы для обращения в ОЗХО.

Учитывая, что группа была направлена 20 августа, подобная заявка должна была прийти раньше этого числа. То есть ... до того, как Навальный даже выехал из отеля в сторону аэропорта. Он ещё проснуться не успел 20 августа, а в Берлине должны были уже направить заявку в ОЗХО, чтобы на помощь в этот день была направлена группа по расследованию отравления химическим оружием российского гражданина. И это если берём самый фантастический сценарий экстренного принятия решения и в Берлине, и в ОЗХО. Зная бюрократию немцев, зная бюрократию ОЗХО, представить себе такое можно только в одном случае: все было разыграно заранее.

Дальше - больше. Теперь совсем инсайд. Когда наши дипломаты в ходе заседания по рассмотрению доклада в присутствии постпредов стран-членов обратились к Гендиректору технического секретариата ОЗХО с вопросом, как такое может быть, он не нашёлся, что ответить - сидел и молчал. И тут ему помогла добрая фея в лице... та-там ... Постпреда Германии.

Она выдала гениальную версию. Подчёркиваю, это было в присутствии десятков зарубежных представителей. По ее мнению, речь идёт об опечатке, которую досадным образом вовремя не исправили. Но Гендиректор техсекретариата ОЗХО продолжал упорно молчать.

И дальше произошло и вовсе невообразимое. Немецкий постпред заявила, что она все вспомнила: 20 августа Меркель встречалась с Макроном в Брегансоне, и они выразили готовность оказать медицинскую помощь Навальному.

Видимо, в ОЗХО, по ее мнению, смотрели в этот момент телевизор и восприняли предложение Меркель как сигнал к действию: надо было сразу группу сформировать по расследованию отравления химическим оружием. И нас будут продолжать убеждать в этом вранье?

Судите сами:

20 августа (время везде местное)

8:10 вылет Навального из Томска

09:01 экстренная посадка самолёта в Омске

18:30 пресс-конференция Меркель и Макрона, на которой они предлагают медицинскую помощь Навальному.

И в это же время, 20 августа, по поступившей просьбе Германии ОЗХО уже отправляет миссию по расследованию отравления российского гражданина химическим оружием. Так написано в докладе.

Падает занавес. А за ним и декорации. Скрины 👇🏻

2021-07-10 13:13:40+00:00

Подтверждаю, что у Агентства есть претензии по выполнению АО «Главзарубежстрой» его обязательств по контрактам.

https://t.me/terzdrsm/11071

2021-07-10 12:27:31+00:00

Наш представитель в Киргизии Виктор Нефёдов встретится с семьёй, выясним, чем мы можем помочь сейчас. Семью и парня ждём в Москве, покажем столицу, расскажем о том, как хорошо на Родине. Не бросим.

https://t.me/rossotrudnichestvo/2929

2021-07-10 08:45:22+00:00

Провел презентацию своей книги "Обыкновенный фашизм: украинские военные преступления и нарушения прав человека" в Минске.

Тяжелые темы. Говорил о конкретных примерах убийств, пыток, избиений и гонений, а также множества других нарушений прав человека со стороны украинской власти.

Все эти факты есть на сайте книге:

украинские-преступления.org

Благодарю представительства нашего Спутника и Россотрудничества, также белорусские телевизионные каналы за поддержку мероприятия.

Будем и дальше поднимать эту тему

на моем Тг канале ГРИГОРЬЕВ

https://t.me/maximgrigoryev

2021-07-10 08:08:20+00:00

https://youtube.com/watch?v=osda-f7T8zI&feature=share

2021-07-10 08:05:52+00:00

https://youtu.be/gGxFmH-Mrm8

2021-07-10 08:04:23+00:00

Наночка, Нана Димитриади, прекрасная, великая, воспитавшая стольких и в семье и в консерватории. Ангел этого дома на улице Барнова, теперь Ираклия Абашидзе, прощай.

Горько, что не могу проститься. В Тбилиси совсем мало кто у меня остался.

https://youtu.be/ExLMeYpDWpY

2021-07-09 21:28:37+00:00

Эта безобразная история заставляет еще раз публично поговорить на неудобную для всех тему. Но нужную. Мы от неё не уйдём. Вот ОДКБ, где мы все союзники. И при этом во всех учебниках истории наших среднеазиатских союзников написано, что русская оккупация страны принесла сплошные страдания народу. Парня почему били за то, что он русский? Так детям это в учебниках рассказали.

И союзники боятся талибов, намекают на помощь Москвы, при этом тут же местные политики рассказывают про ужасы Империи. Скажем, про события 1916 года, когда имперская власть просто так, по злобе сердца подавила восстание киргизов и казахов (за которым стояла турецкая разведка). и которое началось с резни в русских поселках на Иссык-Куле.

Таджикистан даже не намекает, а прямо говорит, что без помощи ОДКБ (читай России) не справится с талибами. Согласимся. И видимо на переговорах в Москве талибам красные линии обозначили. Но вот в ходе гражданской войны в Таджикистане, именно русские оказались самой пострадавшей этнической группой. Да, все убивали всех. Война была такая страшная, что таджики бежали в Афганистан!!! Но только русских убивали по национальному признаку.

Да, были командиры, вроде Сангака Сафарова, которые русских совершенно целенаправленно защищали. Да, дом престарелых, рядом с Душанбе выжил (а там были только русские старики) лишь благодаря искренним и добрым таджикам, которые не бросили стариков и делились с ними последним. Но была часть местной элиты, в том числе творческой интеллигенции, которая призывала громить именно русских. И до сих пор, никто из местных лидеров, не покаялся и извинения не принёс. Будто не было этого никогда.

Русские уезжали тысячами, в никуда, с одним паспортом в кармане. И вот союзники, с их учебниками истории, чествованием полевых командиров начала 20 века (вроде Амангельды Иманова, которого еще при СССР канонизировали в героя национально-освободительной борьбы) , говорят, что надо как-то коллективно, вместе с Россией одолеть талибов. Одному мне кажется, что тут есть логический сбой?

Союзник - для меня лично, может быть я идеалист - это чуть больше, чем строчка в документе. А сегодняшняя ситуация какая-то лукавая. Ясно, что каждая страна видит свою историю по-своему. И наша история общая далеко не идеальна. Но тогда может быть партнерам нам открыто сказать: "Нет Москва, ну какие мы вам союзники? Вы же оккупанты". Но этого нам открыто не говорят. У американцев с союзниками все просто. Вчера Саддам друг, а завтра его вешают. Ну просто так по деньгам выгоднее. У британцев тоже не сложно: нет постоянных союзников, есть постоянные интересы.

Так может и нам по-британски? Надо - объединились для решения одной задачи. Не надо - разбежались. Ну как Британия и Пакистан. Союзники? И да и нет. Может вообще эпоха такая, тактических союзов. И честно, у меня нет ответа на вопрос а что делать и как правильно поступать в нашей ситуации? Думаю, что только публичные научные дискуссии, конференции и прочие открытые инструменты могут стать неким фундаментом для неудобных, но нужных разговоров.

Ну на самом деле, какое угнетение? В Империи русский крестьянин в Брянской губернии и самаркандец в Туркестанском крае были равно бедны и бесправны. Становление капитализма.

Но вот мой прадед, Хамид Усманов, угнетенным себя вообще не ощущал. Отлично и прибыльно торговал себе тканями в городе Верный. В Империи. И прабабушка Джамиля рассказывала, как "угнетенная" она, вместе с прадедом, якобы "угнетенным" ездила на пикники в предгорья Алатау (по дороге на Медео нынешнее) по выходным с другими купцами. Татарами, уйгурами. Паранжу она не носила, вела вполне светский образ жизни. Не угнетение. Социальное расслоение, в Семиречье тогда особо явное, к сожалению.

Это после революции угнетение началось. Когда отряды, под командованием Магазы Масанчи лютовали. Когда громили богатых, не русских, а вообще всех богатых, когда девочек насиловали малолетних, резали и убивали. Улица Масанчи в Алма-Ате всегда была предметом прабабушкиного возмущения. Но это отдельная тема отдельного трудного разговора.

https://t.me/rt_russian/70933

2021-07-09 10:06:42+00:00

Автор Telegram-канала @evgenyprimakov специально для @rt_russian

Миром правит нарратив.

Так получилось, что попал я онлайн по знакомству на один «литературный семинар». Там разные люди тренируются быть писателями. Им лекторы рассказывают про жанры, продажи, обложки, арку героя, композицию и прочее. На выходе кто-то из участников, вероятно, напишет продаваемый роман в мягкой обложке — и будет фантастический молодец, потому что пишут-то все, а ты пойди издай.

Или не молодец. Или, может, молодецка. Потому что лекторы (редакторы литературных изданий или даже сами по себе писатели) используют феминитивы «лекторка», «авторка». Такое вот новшество языка от людей, формирующих этот самый литературный язык.

Это, кстати, самое важное.

Милым графоманам и начинающим писателям говорят со ссылкой на «западный рынок», что обязательно нужны diversity и LGBTQ, ведь это «в тренде». Говорят это люди, профессионалы, которые не только следуют запросу, но и формируют его en masse. Убеждают, что хотя бы какие-то «два папы» или мужской макияж с прилагающимися страданиями, обязательное #MeToo и хоть какое-нибудь завалящее BLM с чувством коллективной вины ну просто точно должны быть в тексте, «дорогие будущие писатели».

А обязательное suspense, напряжение в вашем будущем триллере, хорроре, что там вы собрались ещё жанровое написать, — это же простой конструктор: если вы знаете технологию, то продадите всё. Вы думаете, кому-то интересно про детей? Пусть главный герой постепенно догадывается, что эти дети не его, в них поселился злой дух, это оборотни. Ваш дом — не ваш дом, не безопасное убежище, а пугающее логово, где вас предадут даже стены. Ваш друг — не друг, а скрытый от вас маньяк, изживающий травму от того, что его насиловали в детстве. Вы должны, должны, должны пройтись по всем этим ценностям.

И это не может быть ваш маркетинговый ход, потому что — подчёркнуто — вы должны чувствовать, разделять всей душой справедливость, важность, необходимость. Тогда вы «в тренде». А кто же задал этот тренд? Конечно, книжный (кино-, музыкальный и прочая) рынок прямо вот конкретно США, ведь именно там определяют, что будет пользоваться интересом публики. Самое интересное, продаваемое, популярное выходит сперва там, а потом уже у нас, средней сиволапости провинции мировой литературы.

Ни в коем случае не говорю о том, что всех этих тем нужно избегать. Литература дышит где пожелает, в литературе должен быть конфликт, литература не может быть благостной — да и где у нас, в России, когда была такая литература, чтобы не на гвозде в сортире: Достоевский, что ли, про благорастворение воздухов? Но всегда держим в уме, что русские — литературоцентричный народ. Литераторы формировали нашу национальную идентичность, ценности, философию, политические взгляды. Литераторы готовили взрыв начала XX века, люди, создающие тексты, были властителями дум на диссидентствующих кухнях позднего Советского Союза. Нам ли здесь не знать о роли и силе литературы?

Предположим, допустим, скажем наше грозное «нет» паранойе и психотронному оружию. Может, и нет какого-то «замысла», может, всё это — просто потакание, просто бессмысленное скольжение вниз, ведь распущенность так привлекательна, так хочется продать убористо напечатанное, снятое, напетое — кто сказал про «заговор»? Нет такого слова.

Но — простите за банальность в наши дни — окно Овертона иногда и просто хлопает на ветру, если нет рук его закрыть.

2021-07-08 04:57:41+00:00

Русский Дом в Ереване готовит будущих летчиков и горных спасателей

С приездом в Армению друга проекта @wargonzo, российского военкора Вадима Фефилова жизнь Россотрудничества @RSGOVArmenia преобразилась и можно только позавидовать армянским детишкам, участвующим в программе «Летняя школа».

На базе Русского Дома открылись курсы по горноспасательным работам для подростков из Арцаха. Согласитесь, круто? Занятие не только полезное, но и увлекательное. Своего рода симбиоз альпинизма и тактической медицины.

Кроме того, десятки детей смогли побывать на 102-ой базе и у военных лётчиков в Эребуни. Они не только услышали рассказы опытных российских асов, но и сами смогли посидеть за штурвалами наших «МиГов» и «СУ». Пока что на земле, разумеется. Но у многих появилось желание овладеть этой профессией по-настоящему.

На фоне того, как западные фонды и отдельные политики разжигают в Ереване антироссийские настроения - работа Русского Дома особенно важна. И это тот случай, когда есть чему порадоваться.

@wargonzo

2021-07-07 16:44:33+00:00

Россия продолжает оказывать поддержку жителям Молдавии: от увеличения поставок природного газа и снижения цен на него до гуманитарной помощи в период пандемии коронавируса. Подробнее о сотрудничестве России и Молдавии – в видео.

#РоссияРядом #Россотрудничество #Rossotrudnichestvo

#RussianHouse #РусскийДом #Россия #Russia #Молдавия #Moldova

2021-07-07 14:53:10+00:00

Тогда моя Чорная Миссия будет выполнена (зловещий смех).

https://t.me/chesnokmedia/5096

2021-07-07 10:15:59+00:00

Автор Telegram-канала @evgenyprimakov специально для @rt_russian

Работа по возвращению в нормальность.

Кажется, что теперь это будет именно что работа, когда нужно прилагать старания, труд. Иначе нам придётся принять вот то, что есть, как какую-то там новую «норму». Простите — не готов.

Не готов жить в мире, где люди живут в компьютерных ячейках, сократив общение — объятия, дружеские встречи, дружеские посиделки, дружеские попойки. Бес с ним, пусть даже попойки, лишь бы очно. Не готов жить в мире, где «Привит!» вместо «Привет!», где в театре и кино сидят в намордниках и потом на выходе парень у барышни спрашивает: «А у тебя есть ли QR-код?» — если хочет пригласить барышню в кафе. Тут работа: сперва, год назад, — вымотанных врачей, а теперь — обязательно и наша работа, не ахти, впрочем, какая тяжёлая — всего-то привиться. Ведь человеческая привычка к опасности — коварная и довольно подлая штука, её сотни тысяч лет в нас вбивали эволюция и естественный отбор, когда наименее осторожные отправятся на тот свет, а в популяции останутся те, кто следит за собой и осторожен. Вернуться в нормальный мир теперь наша важная работа.

Но только ли? Есть другая социальная нормальность — традиция. У звериков, у птичек, ёжиков, лосей и удодов нет традиции, она есть только у людей. Мы не всегда помним, откуда что пришло, отчего осталось, но: уважать старших, подавать пальто женщине, семья и дети, любовь и уважение к своей Родине, защищать слабых, воспитывать детей умными и порядочными людьми, которые далее будут передавать эти простые традиции своим детям, — какой именно пункт из этого перечня может сейчас считаться «неприкосновенным» на долгие годы или даже вот прямо сейчас? Старшие — замороченные пропагандой дураки (потомки колонизаторов или, там, расистов — где что), подавать пальто и придержать дверь женщине — сексизм и дискриминация, любовь к Родине — шовинизм и ксенофобия. Что там ещё — семья и дети? Да не смешите, в мире ста разных гендеров даже любовь к трактору будет считаться нормальным делом. Защищать слабых — тоже дискриминация, детей воспитает свободное от предрассудков общество, а не вы — угрюмые традиционалисты. Нужные люди покажут им новые нормы и книжки.

И дальше — или мы все угасаем и смиряемся с «новой нормальностью», или всё же считаем, что «новая нормальность» не может быть нормальностью, что нормальность одна на всех.

И удержаться в ней «на инерции» не выйдет уже никак. Мы уже вываливаемся из неё куда-то в дикое поле. Вернуться в нормальность — это работа. Это как бороться с вирусом: начинать с себя, со своего дома — а это нелегко

2021-07-07 10:13:26+00:00

🏛На углу Воздвиженки и Нижнего Кисловского переулка находится П-образный дом, украшенный декором эпохи рококо

Построили его еще в конце 18 века на средства князя Шаховского, но в 1842 году дом выкупил врач И. И. Краузе. Он нанял архитектора, который перестроил особняк и сделал его таким, каким мы его знаем сегодня.

В 1868 году дом купил врач Д. Т. Осиповский, на фронтоне усадьбы до сих пор сохранился его семейный герб. Дом простоял нетронутым все семьдесят лет СССР, и только в конце XX века в нём перестроили северное крыло и снесли пристройку на Воздвиженке.

Сейчас внутри находятся офисы Россотрудничества.

📍ул. Воздвиженка, д. 18/9

#узнатьомоскве

2021-07-04 17:24:42+00:00

Россия-Молдавия: общая история, общие ценности.

#РоссияРядом

#Россотрудничество #Rossotrudnichestvo

#RussianHouse #РусскийДом

#Россия #Russia #Молдавия #Moldova

2021-07-03 20:39:15+00:00

☀️🔋 Сегодня Русский дом в Белграде совместно с Русской гуманитарной миссией передали детской поликлинике Дома здравоохранения «Др Бошко Вребалов» в Зренянине системы солнечных батарей. Отныне медучреждение, обслуживающее целый регион, сможет потреблять электроэнергию бесплатно.

«Возможность сотрудничества с Русской гуманитарной миссией большая поддержка для нас в Сербии. Наша дело — наука и культура. Их — помощь людям», - говорит глава Русского дома в Белграде Евгений БАРАНОВ. «Мы только учимся работать вместе и если первые же плоды этой нашей «учебы» столь существенны, то, убежден: у российских гуманитарных проектов на Балканах большое будущее».

«Реализуя данный проект, мы решили сразу две задачи: создали в детской поликлинике условия для бесперебойного потребления электроэнергии, снизили постоянные расходы на коммунальные услуги, за счет возможности потреблять электроэнергию бесплатно», — отмечает глава РГМ Сергей ШЕВЧУК. «Сэкономленные средства поликлиника сможет направлять на закупку медикаментов и укрепление материально-технической базы».

Работы по монтажу солнечных батарей завершились вчера, а сегодня в присутствии мэра города Зренянин Симо Салапура был дан старт работе системы.

#Россотрудничество #Сербия

2021-07-03 20:38:41+00:00

Россия передала системы солнечных батарей детской поликлинике в Сербии

Благодаря российской помощи, медучреждение, обслуживающее целый регион, сможет потреблять электроэнергию абсолютно бесплатно, об этом рассказал Замруководителя Россотрудничества Алексей Полковников.

«Сегодня мы находимся в городе Зренянине, в котором мы реализуем проект русской гуманитарной миссии, он реализован при поддержке Россотрудничества и Русского дома в Белграде. Этот проект связан с установкой солнечных батарей в больнице, которая обслуживает огромный регион, порядка 250 км. Проекты по установке солнечных батарей совместно с русской гуманитарной миссией реализуем в течении очень многих лет», — заявил замруководителя Россотрудничества.